ДРУЖКІВСЬКИЙ

ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИЙ

КОЛЕДЖ
эмблема




 

Головна » 2018 » Жовтень » 24 » І у книг бувають іменини
11:15
І у книг бувають іменини

Книги-ювіляри 2018 року

«… Дивною і ненатуральною здається людина, яка існує без книги»
                                           Т.Г. Шевченко

У кожного народу існують перлини книжного мистецтва. Такі книжки збагачують знаннями, допомагають краще зрозуміти навколишній світ і знайти у ньому своє місце, розкривають таємниці і пробуджують мрії. Книги розвивають нашу мову і вчать висловлювати думки, вони додають сил і натхнення, а також ставлять перед нами питання, над якими варто задуматися. На цій сторінці представлено найвідоміші твори української та зарубіжної літератури, що відзначають ювілейні дати. 

220 років – (1798) – «Енеїда» І.П. Котляревський.                  
«Енеїда» - українська бурлескно-травестійна поема, написана І.П. Котляревським на сюжет однойменної класичної поеми Вергілія. Розповідає про пригоди троянського отамана Енея , який після зруйнування батьківщини ворогами разом зі своїми товаришами шукають кращої долі і засновують власну імперію в Римі. «Енеїда» - перша масштабна пам’ятка українського письменства, що була написана розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення нової української літератури. Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт – Петербурзі, без відома автора, під назвою: «Енеида. На малороссійскій язык перелиціованая И. Котляревскимъ». Повністю «Енеїда» вийшла у світ після смерті Котляревського, у 1842 році. Поема є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури 18 століття.

200 років – (1818) – «Пан та собака» П.П. Гулак-Артемовський 
Цей твір називають зразком реалістичної байки. Така, здавалось би невелика за обсягом робота справила величезний вплив на розвиток всієї літератури ХІХ століття. Простими фразами автор зумів показати зажерливість панства та важке життя українських кріпаків. В байці немає жорсткої критики, але є спроба присоромити тих, хто поводиться несправедливо.
Гулак-Артемовський акцентує увагу читача на становищі кріпаків, на нелюдському характері стосунків, у яких порушується християнська заповідь: люби ближнього свого. Він одним з перших став на захист кріпака, що було на той час благородно і сміливо. Сучасників захопили гуманістичний пафос твору, його художня майстерність, застереження не хитрувати і не вдаватися до сумнівних експериментів.

 185 років –(1833) – «Конотопська відьма»  Г.Ф. Квітка – Основ’яненко.
«Конотопська відьма» - сатирично-фантастична повість, написана в 1833, а опублікована в 1837 році у другій книзі «Малоросійських оповідань» письменника. Повість розповідає про козацьку старшину, сотника славної конотопської сотні Микиту Уласовича Забрьоху, його писаря Пістряка та відьму Явдоху Зубиху. Твір складається з 14 розділів і має закінчення. Кожен розділ повісті починається словами «смутний і невеселий», які набули в українській мові статусу крилатих слів.

 180 років – (1838) «Наталка – Полтавка» І.П. Котляревський
Драма Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» - це соціально-побутова драма (за визначенням автора – малоросійська опера), у якій показано життя сільської бідноти в епоху розкладу феодально-кріпосницького ладу. В образі головної героїні втілено народний ідеал української жінки, її моральну красу, а також засуджується лицемірство і крутійство сільської верхівки в образах виборного і возного.
Вічний конфлікт кохання і соціальної нерівності – ось головна ідея п’єси Івана Котляревського „Наталка-Полтавка”. Дівчина з бідної родини заради сімейного благополуччя і щастя рідних готова пожертвувати чистим почуттям до коханого і вийти заміж за нелюба – представника вищої соціальної верстви. Красива, чуйна, чесна і роботяща – невже Наталка не заслуговує на особисте щастя? Відповідь на це питання можна дізнатись зі сторінок п’єси, яка веде нас за героями і дає зрозуміти, чого ж насправді варте людське щастя. Цей твір вражає своєю чуттєвістю і силою слова – силою, яка здатна викликати в душі читача незабутні враження.
Якщо тогочасні політичні опери мали переважно розважальний характер, то п’єса Котляревського – серйозний твір про прекрасну душу народу, його щедре серце, світлий розум і гірке безталання.

140 років – (1878) «Микола Джеря» І.С. Нечуй-Левицький
Великим мистецьким досягненням письменника була його повість «Микола Джеря» (1878), яскравий взірець соціально-побутового жанру української прози. 
Головним об’єктом художнього дослідження письменника було селянське життя. У повісті «Микола Джеря», яку Франко характеризував як історію «всього українського селянства», подану «в однім широкім образі», акцентується на незнищенності народного потягу до волі. Образом головного героя автор стверджує наявність у народу сильних, енергійних натур, які швидше зломляться, але не зігнуться. повість вражає епічною широтою в змалюванні дійсності: письменник показує життя в закріпаченому селі, поневіряння на сахарні, виснажливу мандрівку втікачів до Бессарабії, наймитування на рибних промислах у Дністровському лимані. Весь твір пройнятий волелюбним гуманістичним пафосом.

135 років – (1883)  «За двома зайцями» М.П. Старицький
«За двома зайцями» - комедійна  п’єса українського драматурга Михайла Старицького. Написана у 1883 році українською мовою. П’єса розповідає про цирульника Свирида Голохвастова, який намагається розбагатіти, одружившись із багатою міщанкою Пронею Сірко і, водночас, залицяється до бідної дівчини-красуні Галі.
На початку 1880-х років українська театральна та письменницька інтелігенція створила культурний гурток, який мав на меті «розширення та збагачення» українського репертуару. Михайло Старицький, що входив до гуртка, почав обробляти мало сценічну п’єсу Івана Нечуя-Левицького «На Кожум’яках». Навесні 1883 року роботу було закінчено і залишилось тільки домовитися з автором оригінального твору. Сам твір вважався спільним і перша його публікація містила прізвища обох авторів.
У тому ж році перероблена п’єса була дозволена цензурним комітетом до постановки театральною трупою М. Старицького. Після прем’єри 4 листопада 1883 року у Києві комедія мала величезний успіх і вже не сходила з репертуару українського театру.
Відомо, що роль цирульника Голохвастого зіграв Панас Саксаганський, Проні – Марія Садовська, сірка – Карпенко-Карий.
Свирид Петрович Голохвастов – гіперболізоване втілення пристосуванців, які мріють влаштувати своє життя за чужий рахунок, для яких вдале одруження є єдиним способом реалізуватися і покращити своє становище. Для таких людей сенс життя безтурботно літати, як метелик, отримуючи лише задоволення, не помічаючи, що при цьому ранять людські душі.

135 років – (1883)  «Захар Беркут» І.Я Франко
Іван Якович Франко був визнаним істориком, цікавився історичним минулим своєї батьківщини, написав багато художніх творів і наукових праць. Найвідомішим твором Франка на історичну тематику є повість «Захар Беркут»., написана на конкурс, оголошений редакцією журналу «Зоря» (1882) і надрукована в цьому журналі.
У повісті зображено боротьбу українського народу проти монголо-татарської навали на Карпатську Русь 1241 року. У відтворенні історичного минулого письменникові допомогла широко відома на Галичині і в Закарпатті народна легенда про захоплення монголів тухольською громадою. 
Франко створив яскраві художні образи народного ватажка Захара Беркута, його сина Максима, дочки боярина Мирослави, що перейшла на бік народу та Тугара Вовка, який зрадив свою землю і допомагав ворогам

125 років – (1893 )  «Маленький грішник» М. Коцюбинський 
Маючи добре і щире серце, М. Коцюбинський  наділяє добротою і своїх героїв. Так, «маленький грішник» Дмитрик є насправді добрим хлопчиком. Позбавлений у лікарні негативного впливу вулиці, він самостійно аналізує і засуджує свою поведінку. 
Оповідання позначене щирою симпатією автора до свого маленького героя, намаганням заглибитися у його внутрішній світ. 


105 років – (1913) «Бояриня» Леся Українка
«Бояриня» - драматична поема Лесі Українки, написана впродовж трьох днів (27-29 квітня 1910 року) у місті Хельвані біля Каїра (Єгипет), де письменниця лікувалася. Написаний далеко від батьківщини, це єдиний твір поетеси, що спирається на українську історію. Події в поемі розгортаються в часи Руїни (60-ті роки 17 століття) на Лівобережній Україні і в Москві. Твір складається з п’яти частин і побудований, переважно, у формі діалогів.
Поема "Бояриня" вперше була надрукована після смерті поетеси у 1913 році й протягом тривалого часу знаходилася під негласною забороною. Тільки у 1989 р. читачі отримали змогу познайомитися з нею. Головна героїня поеми Лесі Українки — вільнолюбна українська дівчина, яка виростала серед широких степів, чемних і чесних людей, що визнавали права іншого та знали свою людську цінність. Вона звикла до атмосфери взаємної довіри і доброзичливості, поваги до жінки та дівчини. Оксана переконана в незалежності своєї землі. Потрапивши в чужу землю, вона поступово починає задихатися від почуття пригнобленості, знецінення кожної людської особистості, зневаги до жінки. Особливо ж Оксану турбує те, що вона ніби зреклася своєї батьківщини, рідних, не може допомогти багатостраждальній українській землі. 

100 років – (1918) – «Сонячні кларнети» П.Г. Тичина
Винесений у заголовок книжки незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Павла Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла і світла з музичними ритмами всесвіту, що єднають людину з природою. Назва збірки – це поетичне вираження авторського розуміння гармонії життя. 
«Сонячні кларнети» - вміщають у собі 44 поезії пейзажного і любовного спрямування, що вражають красою образів і глибоким чуттям природи.
«Душа моя сонця намріяла», - пише Тичина, і цей образ як наскрізний у поезіях збірки є ключем для розуміння самобутності його стилю.

65 років- (1953) – «Огненне коло» І. Багряний

«Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами» - роман І. Багряного про битву під Бродами влітку 1944 року, написаний і виданий у Німеччині 1953 року.
За задумом автора, це заключна частина масштабної героїчної епопеї «Буйний вітер» про українську молодь у роки Другої світової війни. І. Багряний написав і видав у 1953 р. спочатку останню книгу, а в 1957 р. – першу частину трилогії «Маруся Богуславка». Твору, що сполучив би ці два романи,  написано не було. Таку поспішність у роботі над епопеєю автор пояснював непереборним бажанням вказати «українським патріотам» в еміграції на їхні помилки при формуванні дивізії «Галичина».


50 років – (1968) – «Диво» П.А. Загребельний
Роман «Диво» - перший історичний твір Павла Архиповича Загребельного про Київську Русь. Оригінальною є композиція роману: історичне минуле у ньому не просто спроектоване на сучасність, а існує поряд з нею. У творі поєднуються кілька часових площин: період Київської Русі (Х-ХІ ст.), Другої світової війни і 60-х років ХХ ст. Центром, що об’єднує ці періоди виступає реальний образ Софії Київської – дивовижної архітектурної пам’ятки часів князювання Ярослава Мудрого, збудованої, за художньою версією П. Загребельного, талановитим майстром Сивооком. Довкола собору розгортаються всі події, зображені в романі. Софія, як художній символ і як реальна історична пам’ятка, увібрала в себе волелюбний, сильний дух народу, його нескореність і духовність. Фрески і мозаїки собору стали своєрідним вираженням внутрішньої суті народу, його культури, історії, моральних засад. Софійський собор не нагадував візантійських церков, бо не було в ньому простоти і суворості. «Він був барвистий, як душа й уява народу, що створив його», - пише автор. 
Але найбільше диво в романі – це людина, талановита, «з горінням душі». Тому це і є справжнім дивом, яке «ніколи не кінчається і не переводиться». 


Книги- ювіляри зарубіжної літератури

•    665 років – збірці новел «Декамерон» (1353) Джованні Боккаччо; 
•    485 років – роману «Гаргантюа і Пантагрюель» (1533) Франсуа Рабле; 
•    425 років – п’єсі «Приборкання норовливої» (1593) Вільяма Шекспіра; 
•    210 років - першій частині драми «Фауст» (1808) Йогана Вольфганга Гете; 
•    200 років – поемі «Паломництво Чайльд Гарольда» (1818) Джорджа Гордона Байрона; 
•    195 років – історичному роману «Квентін Дорвард» (1823) Вальтера Скотта; 
•    190 років – поемі «Полтава» (1828) Олександра Пушкіна; 
•    185 років – роману «Євгенія Гранде» (1833) Оноре де Бальзака; 
•    180 років – історичній поемі «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника і удалого купця Калашникова» (1838) Михайла Лєрмонтова; 
•    180 років – роману «Пригоди Олівера Твіста» (1838) Чарльза Діккенса; 
•    175 років – роману «Консуело» (1843) Жорж Санд; 
•    175 років – оповіданню «Золотий жук» (1843) Едгара По; 
•    170 років – роману «Домбі і син» (1848) Чарльза Діккенса; 
•    170 років – роману «Ярмарок марнославства» (1848), Вільяма Теккерея; 
•    150 років – роману «Діти капітана Гранта» (1868) Жуля Верна; 
•    140 років – роману «П’ятнадцятирічний капітан» (1878) Жуля Верна; 
•    135 років – роману «Острів скарбів» (1883) Роберта-Луїса Стівенсона; 


 

Прикріплення: Картинка 1
Переглядів: 10 | Додав: Gosha747 | Рейтинг: 0.0/0
Вівторок, 13.11.2018, 05:15
Вітаю Вас Гість

Форма входу

Календар

«  Жовтень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Архів записів

Посилання

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0