ДРУЖКІВСЬКИЙ

ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИЙ

КОЛЕДЖ
эмблема




 

Головна » 2019 » Квітень » 25 » 26 квітня –  Міжнародний День пам’яті Чорнобильської трагедії
12:56
26 квітня –  Міжнародний День пам’яті Чорнобильської трагедії

    8 грудня 2016 року Генеральна Асамблея ООН своєю резолюцією проголосила 26 квітня Міжнародним днем пам’яті про Чорнобильську катастрофу. Генеральна Асамблея зазначила: «відчуваються досі, через тридцять років, серйозні довготривалі наслідки чорнобильської катастрофи, а також зберігаються у зв’язку з цим потреби постраждалих місцевих громад і територій», і запропонувала «всім державам-членам, відповідним установам системи Організації Об’єднаних Націй та інших міжнародних організацій, а також громадянського суспільства відзначати цей день».  Указом Президії Верховної Ради УРСР у 1990 році 26 квітня було проголошено «Днем Чорнобильської трагедії». Передбачено, що щорічно в цей день приспускається Державний прапор УРСР на будинках Верховної Ради, Ради Міністрів та виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів.
Що таке Чорнобильська аварія?
    Це – катастрофа, що була спричинена руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території України. Приблизно о 1:23:50 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблоку частково обвалилася. У різних приміщеннях і на даху почалася пожежа. Згодом залишки активної зони розплавилися. Суміш із розплавленого металу, піску, бетону та частинок палива розтеклася попід реакторним приміщенням. У результаті аварії стався викид радіоактивних речовин. Ситуація погіршувалася ще й тим, що в зруйнованому реакторі продовжувалися неконтрольовані ядерні і хімічні реакції, внаслідок яких відбувалося виверження продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Зупинити це виверження із зруйнованого реактора вдалося лише до кінця травня 1986 року ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.
    Чорнобильська катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічними збитками.

Територія яких країн опинилася в зоні забруднення після аварії на ЧАЕС?
    Забрудненню піддалося більше 200 000 км2, приблизно 70% - на території Білорусі, Росії і України. Забруднення було дуже нерівномірним, воно залежало від напряму вітру в перші дні після аварії. Найсильніше постраждали області, в яких в цей день пройшов дощ.
    Радіоактивна хмара накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, що знаходились поблизу ЧАЕС, але й Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Латвію, Фінляндію, Норвегію, Швецію, Німеччину, Італію, Польщу, Францію. 
    Інформація про радіацію прийшла не з СРСР, як мало б бути, а з Форксмаркської АЕС (1100 км від місця аварії) в Швеції, коли на одязі співробітників 27 квітня було знайдено радіоактивні частинки. Після пошуків витоку радіації на самій АЕС, стало зрозуміло, що в західній частині СРСР існує серйозна ядерна проблема. Підвищення рівня радіації також було зафіксовано у Фінляндії. 
    Забруднення території після аварії на ЧАЕС залежало від погодних умов. Повідомлення радянських і західних вчених вказували на те, що Білорусь отримала близько 60% радіоактивного забруднення від загальної кількості в СРСР. Проте згідно з даними, які були оприлюднені в 2006 році, половина легких часток приземлилися за межами України, Росії та Білорусі.

Що спричинило аварію на ЧАЕС?
    Існує принаймні два різні підходи до пояснення причин чорнобильської аварії, які можна назвати офіційними. Спочатку провину за катастрофу покладали виключно на персонал. Таку позицію зайняла Державна комісія, сформована в СРСР для розслідування причин катастрофи. МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії) у власному звіті 1986 року також в цілому підтримала цю точку зору.
    Грубі порушення правил експлуатації АЕС, скоєні персоналом ЧАЕС, за цією версією полягали в наступному:
-    проведення експерименту будь-якою ціною, не дивлячись на зміну стану реактора;
-    вивід з роботи справного технологічного захисту, який просто зупинив би реактор ще до того, як він потрапив в небезпечний режим;
-    замовчування масштабу аварії в перші дні керівництвом ЧАЕС.
Проте в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, у тому числі і МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) в 1993 році опублікував новий звіт, що приділив більшу увагу серйозним проблемам в конструкції реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених у 1986 році, було визнано помилковими.
    У сучасному викладі, причини аварії такі:
-    реактор був неправильно спроектований і небезпечний;
-    персонал не був проінформований про небезпеку;
-    персонал допустив ряд помилок і неумисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора.

Як відбувалася ліквідація наслідків катастрофи?
    Для ліквідації наслідків аварії була створена урядова комісія. У 30-кілометрову зону навколо ЧАЕС стали прибувати фахівці та військові, які відправлялися для проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього. Цих людей пізніше стали називати «ліквідаторами». Ліквідатори працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їхнє місце прибували інші. Основна частина робіт була виконана в 1986-1987 роках, у них взяли участь приблизно 240 000 чоловік. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки приблизно 600 000 чоловік.
    У перші дні аварії основні зусилля були направлені на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще більш серйозним наслідкам. Наприклад, існували побоювання, що через залишкове тепловиділення в паливі, що залишається в реакторі, станеться розплавлення активної зони. Розплавлена речовина могла б проникнути в затоплене приміщення під реактором і викликати ще один вибух із великим викидом радіоактивності. Вода з цих приміщень була викачана. Також були прийняті заходи для того, щоб запобігти проникненню розплавленої речовини в ґрунт під реактором.
    Потім почалися роботи з очищення території і поховання зруйнованого реактора. Довкола 4-го енергоблоку був побудований бетонний «саркофаг» (об’єкт «Укриття»). Оскільки було вирішено запустити 1-й, 2-й і 3-й блок станції, радіоактивні уламки, розкидані по території АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. У приміщеннях перших трьох енергоблоків проводилася дезактивація. Будівництво саркофагу було завершено в листопаді 1986 року.

Як Чорнобильська катастрофа вплинула на здоров’я людей?
    «Ґрінпіс» і міжнародна організація «Лікарі проти ядерної війни» стверджують, що в результаті аварії лише серед ліквідаторів померли десятки тисяч чоловік, в Європі зафіксовано 10 000 випадків вроджених патологій у новонароджених. За даними організації Союз «Чорнобиль», із 600 000 ліквідаторів 10% померло і 165 000 стало інвалідами.
    Точне число постраждалих від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. Окрім загиблих працівників АЕС і пожежників, до них слід віднести хворих військовослужбовців і цивільних осіб, що брали участь у ліквідації наслідків аварії, і мешканців районів, що піддалися радіоактивному забрудненню. Визначення того, яка частина захворювань з’явилася внаслідок аварії – дуже складне завдання для медицини і статистики. Вважається, що більша частина смертельних випадків, пов’язаних із дією радіації, була або буде викликана онкологічними захворюваннями. 
    Рівень радіації в деяких місцях після аварії був на рівні 5,6 Р/с, тобто близько 20 000 Р/год.  Смертельною вважається доза, яка дорівнює 500 Рентген за 5 годин. Тобто в деяких місцях незахищені працівники могли отримати смертельну дозу радіації за декілька хвилин. 
    На момент аварії на ЧАЕС було 2 дозиметра, кожен на 1000 Рентген. Але внаслідок аварії один був зруйнований, а інший після ввімкнення виявився неробочим. Всі інші дозиметри мали ліміт 0,001 Р/с. Тому працівники могли визначити максимальний рівень радіації в 3,6 Р/год., справжній же рівень радіації в окремих місцях перевищував даний у 5600 разів.
    Найбільші дози отримали приблизно 1000 чоловік, що знаходилися поряд із реактором у момент вибуху і що брали участь в аварійних роботах у перші дні після нього. Точні дози не відомі , але у будь-якому випадку вони виявилися найбільшими серед усіх осіб, які брали участь у ліквідації або постраждали внаслідок аварії. Багато місцевих жителів у перші тижні після аварії споживали продукти, забруднені радіоактивним йодом-131. Йод накопичувався у щитовидній залозі і це призвело до великих доз опромінення на цей орган.

Які захворювання у потерпілих від Чорнобильської аварії спричинила надмірна доза опромінення?

1.    Гостра променева хвороба.
Було зареєстровано 134 випадки гострої променевої хвороби серед людей, що виконували аварійні роботи на четвертому енергоблоці. У багатьох випадках променева хвороба ускладнювалася променевими опіками шкіри.
2.    Онкологічні захворювання.
Один з органів, найбільш схильних до ризику виникнення раку в результаті радіоактивного забруднення – щитовидна залоза. У 1990-1998 роках було зареєстровано більше 4000 випадків захворювання раком щитовидної залози  серед тих, кому у момент аварії було менше 18 років. Враховуючи низьку вірогідність захворювання в такому віці,  частину з цих випадків вважають прямим наслідком радіації. Експерти Чорнобильського форуму ООН вважають, що при своєчасній діагностиці і правильному лікуванні ця хвороба становить не дуже велику небезпеку для життя, проте щонайменше 15 чоловік від неї померло. Експерти вважають, що кількість захворювань раком щитовидної залози буде зростати ще протягом кількох років.
Деякі дослідження вказують на збільшення числа випадків лейкемії та інших видів раку як у ліквідаторів, так і у жителів забруднених районів. Із досвіду, отриманого раніше, наприклад,  при спостереженнях за постраждалими при бомбардуваннях Хіросіми і Нагасакі, відомо, що ризик захворювання лейкемією знижується після кількох десятків років після опромінення. У випадку інших видів раку ситуація зворотня. Протягом перших 10-15 років ризик захворіти невеликий, а потім – збільшується. 
3.    Спадкові хвороби.
Різні громадські організації повідомляють про дуже високий рівень вроджених патологій і високої дитячої смертності в забруднених районах.  Дитяча смертність дуже висока у всіх трьох країнах, що найбільше постраждали від чорнобильської аварії. У деяких найбільш забруднених районах відмічено збільшення смертності. Неясно, чи пов’язано це з радіацією, чи з іншими причинами – наприклад, з низьким рівнем життя в цих районах або низькою якістю медичної допомоги. 
Яка подальша доля АЕС?
Після аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена через небезпечну радіаційну ситуацію. Проте вже в жовтні 1986 року, після масштабних робіт зі спорудження «саркофагу», перший та другий енергоблоки були знову введені в дію, а в грудні 1987 р. відновлена робота третього.
Однак, у 1991 році на другому енергоблоці спалахнула пожежа. Стало зрозуміло, що подальше існування ЧАЕС неможливе і небезпечне. Дякуючи зусиллям Уряду України і світової спільноти, 15 грудня 2000 року був назавжди зупинений останній реактор станції і вона припинила своє існування. Але саркофаг, побудований над четвертим енергоблоком, що вибухнув, поступово руйнується. Небезпека, в разі його обвалення, в основному визначається великою кількістю радіоактивних речовин, що знаходяться всередині.
19 квітня 2011 року в Києві відбулася Донорська конференція зі збору коштів на будівництво нового об’єкту «Укриття» на ЧАЕС. Країни-учасниці конференції зобов’язалися надати Україні 550 млн. євро на чорнобильські проекти. У 2012 році над об’єктом «Укриття» на Чорнобильській АЕС почали технологічний цикл будівництва арки нового безпечного контейнера. У грудні 2012 року ЄБРР заявив про надання Україні додаткового грнту у сумі 190 млн. євро для завершення будівництва  нового безпечного контейнера об’єкту «Укриття» і сховища відпрацьованого ядерного палива на майданчику Чорнобильської АЕС. Цей внесок став останнім у процесі збору необхідних 740 млн. євро. До складу асамблеї донорів Чорнобильського фонду «Укриття» входять 28 країн під управлінням Європейського банку реконструкції та розвитку. На даний час Україна офіційно оголосила про перехід до етапу зняття блоків ЧАЕС з експлуатації. На етапі остаточного закриття і консервації енергоблоків ЧАЕС , що триватиме до 2028 року, діяльність в основному стосуватиметься реакторів і суміжного обладнання. Колишні енергоблоки планується перевести в якісно новий стан, що характеризується вищим рівнем безпеки з мінімальним споживанням ресурсів у режимі тривалого зберігання. Плановані роботи повинні вирішити такі завдання: 
1. Демонтаж зовнішніх щодо ядерного реактора систем і елементів установок, які не впливають на небезпеку  та не потрібні на подальших етапах.
2. Укріплення бар’єрів, які запобігають поширенню радіоактивних речовин у навколишнє середовище.
3. Надійна консервація частин установок, які не демонтуються.
4. Створення умов для забезпечення тимчасового контрольованого зберігання радіоактивних матеріалів. 
Джерело: https://www.unian.ua. 

Прикріплення: Картинка 1
Переглядів: 200 | Додав: Gosha747 | Рейтинг: 0.0/0
Четвер, 16.07.2020, 19:52
Вітаю Вас Гість

Форма входу

Календар

«  Квітень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Архів записів

Посилання

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0